Соборна і єдина моя Україна

Величина і свята, моя ти Україно,

Лише тобі карать нас і судить

Нам берегти тебе, Соборну і єдину

І нам твою історію творить!

        Соборність України – одна з важливих тем історії України. Для українського народу, віками позбавленого своєї власної державності та розірваного на частини між сусідніми країнами, дана проблема завжди була особливо болючою й неймовірно складною. День 22 січня 1919р. увійшов до національного календаря як велике державне свято.

         З нагоди відзначення Дня соборності України в Олександрівській ЗШ І-ІІІ ступенів пройшов виховний захід «Соборна і єдина моя Україна». Учні з трепетом розповідали вірші, з гордістю та ніжністю співали пісні присвячені Україні. Захід вкотре показав згуртованість учнівського колективу, підкреслив патріотизм кожного, розкрив любов до рідної країни та передав віру у світле майбутнє!

«Лицар на білому коні»

   Василь Андрійович Симоне́нко ( 8 січня 1935, с. Біївці — 13 грудня 1963, Черкаси) — український поет і журналіст, шістдесятник.
   Спочатку вчився у Біївській початковій школі. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях вступив на факультет журналістикиКиївського університету.
    Закінчив факультет журналістики Київського університету (1957) і працював в обласній газеті «Черкаська Правда» і «Молодь Черкащини», пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963).
    Уже в ті роки набули великої популярності самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-их pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), затаврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщиниУкраїни («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін.).
     Симоненко, за визначенням критики, став на шлях, указаний Т.Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України 2-ї половини 20 ст. Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника «Окрайці думок») у журналі«Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965 і 1973). В УРСР по смерті Симоненка видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), зб. поезій «Земне тяжіння» (1964), вибір із творчості «Поезії» (1966) та збірку новел «Вино з троянд» (1965; ці новели також увійшли у друге видання збірки «Берег чекань» за кордоном).
    Радянська критика у перше десятиліття по смерті Симоненка намагалася паралізувати вплив його самвидавної поезії цілковитим замовчуванням її, одночасно канонізувати спадщину померлого поета як бездоганно «партійну», але в подальшому, за виразної тенденції до замовчування творчості Симоненка загалом, розпочато ревізію її як несумісної з «партійністю» в літературі (М.Шамота). Зате високу оцінку, з особливим підкресленням громадської мужності поета, дістала поезія Симоненка у самвидавній критиці (І.Дзюба, І.Світличний, Є.Сверстюк).
    1962 року В. Симоненко разом з А.Горською та Л. Танюком виявили місця поховання розстріляних НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні, про що й було зроблено заяву до міської ради. У 1963 році Симоненко був жорстоко побитий кагебістами на залізничній станції Шевченка у місті Смілі, після чого він переніс відмову нирок і невдовзі помер у головній обласній лікарні 13 грудня 1963 року. Похований в Черкасах.
   У Черкасах існує Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка. Також 1965 року на громадських засадах створено музей в селі Біївці в хаті, де народився поет.
   Ім'ям поета названі вулиці у багатьох містах України, зокрема у 1999 році в Голосіївському районі Києва (див. Вулиця Василя Симоненка (Київ)).
    25 грудня 2008 року Національний банк України випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні присвячену поету.
    17 листопада 2010 року у місті Черкасах на вулиці Фрунзе, біля палацу одружень (історичний Будинок Щербини), був відкритий пам'ятник поетові. Автор монумента —Владислав Димйон.

"Carol of the Bells" (Звоникова колядка).

   Всесвітньо відома пісня "Carol of the Bells", що стала одним із символів Різдва у США є нічим іншим як перлиною української пісенної творчості з циклу щедрівок.
   Згармонізував "Щедрик", на основі народної мелодії і слів визначний диригент і композитор Микола Леонтович. Перша редакція пісні була написана до 1901—1902 років. Відтоді ще кілька разів перероблена, п'ята редакція вийшла у 1919 році.
  Вперше «Щедрик» був виконаний хором Київського Університету в 1916 році - в період, коли композитор працював у Києві, де керував хоровими колективами, викладав в Музично-драматичному Інституті ім. Миколи Лисенка. Перше виконання принесло композитору великий успіх. Ім'я Леонтовича стало відомим і в музичних колах, і серед широкої публіки.
   5 жовтня 1921 «Щедрик» був вперше виконаний за океаном - на концерті в Карнегі-Холі в Нью-Йорку. Пісня стала популярною настільки, що в 1936 році Пітер Вільховській, який працював для радіо NBC, пише англійську версію слів «Щедрика». Пісня нагадувала йому передзвін, і він зафіксував цей образ у своїх віршах. Пізніше пісня закріпилася в музичній культурі Заходу під назвою "Carol of the Bells" (Звоникова колядка).

     До сьогоднішнього дня американські хори, професійні та аматорські, співають цей твір як колядку на Різдво.

                        6 січня 1898 року народився

                  Володимир Миколайович Сосюра

Володимир Миколайович Сосю́ра (25 грудня 1897 (6 січня 1898), Дебальцеве, Російська імперія (нині — Донецька область, Україна) — 8 січня 1965, Київ, УРСР, СРСР) — український письменник, поет-лірик, автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем), роману «Третя Рота», козак Армії УНР. Належав до низки літературних організацій того періоду — «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та ін.

Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами...
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна,
як очі її ніжно-карі...
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в кривеньких тинах,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі...

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
у хмарах отих пурпурових,

в огні канонад, що на захід женуть
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину...
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну.

Любіть у труді, у коханні, в бою,
в цей час коли гудуть батареї
Всім серцем любіть Україну свою,
і вічні ми будемо з нею!

   78 років з дня народження Героя України Василя Стуса.

     6 січня 2016 року виповнюється 78 років з дня народження видатного українського поета, літературознавця, політв'язня, правозахисника, Героя України Василя Стуса.
     Василь Стус був одним із тих людей, які наближали незалежність України. Вони діями своїми підходили в політичному плані, але мету мали гуманітарну — створити демократичну державу, яка буде розвивати свою культуру, свою мову.

Терпи, терпи
Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій, і стрій — допоки скону,
допоки світу й сонця — стій і стій.
Хай шлях — до раю, пекла чи полону —
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.