Національно-патріотичне виховання

                          

Калина – символ України

     Майже у всіх народів є улюблені рослини-символи. У росіян — берізка, у канадців — клен, а у нас, українців, — верба й калина. 

       Це невеличке деревце чи кущ, що навесні приваблює білими суцвіттями, взимку спалахує гронами яскраво-червоних ягід. Ось що розповідає народна легенда.

                                     Легенда про походження назви "калина" 

Колись давним-давно на нашу землю хто тільки не нападав. І ось налетіли турки. А було це ще за часів Київської Русі. Розлетілася тоді чутка, що головного турецького воєводу отруєною стрілою поранено, а отрута смертельна. І тому, хто врятує воєводу, обіцяли нагороду. Багато лікарів приїхало звідусіль, знахарів, але ніхто не зміг допомогти. Тоді прийшла в табір дівчина. Хоч в убогій одежі, та така красива, що неможливо було від неї очей відвести. Воєвода звелів пропустити її.

Увійшла дівчина в його шатро і не вклонилася, а стояла з гордо піднятою головою. Слуги кинулися до неї і занесли над її головою меч, та воєвода зупинив їх.
— Скажи, чому ти не вклонилася мені? Я завоював півсвіту, мені царі вклоняються, — сказав воєвода.
А дівчина відповіла:
— Ти мені повинен вклонитися, бо ти прийшов у мій дім, на мою землю. Тебе я не боюся. Ти через два дні помреш, а дорожчого за життя на цім світі немає нічого.
Воєвода зблід.
— Якщо ти не допоможеш мені своїм пророцтвом, я звелю відрубати тобі голову.
Дівчина сказала:
— Приснився мені сон. У сні я бачила орла. Носом він схожий на тебе. Він палив міста і села, а людей гнав у рабство у свою державу. Так йому щастило 307 днів. На 309 — він помер від отруєної стріли. Ось, воєводо, відрахуй всі дні твоєї слави.

         Коли його слуги відрахували, все точно зійшлося.
— Що ж ти від мене хочеш? — спитав він.
— Найперше, вклонися до самої землі святої, і слуги твої нехай вклоняться.
Впали воєвода і всі слуги до самої землі.
— А тепер слухай, — сказала дівчина. — Життя тобі поверну. Відпусти всіх полонених у свої оселі. Їм треба сіяти, орати, дітей ростити. Покинь мою землю, кров'ю своєю напиши, що ніколи не прийдеш грабувати мій народ.
— Зроблю як скажеш. Тільки дай обіцянку, що підеш зі мною.
— На все піду за свій народ, завойовнику, — відповіла дівчина.
Вона вилікувала воєводу і поїхала з ним, а від'їжджаючи, прощаючись із сестрою Калиною, сказала: «Твоїм ім'ям, сестро, я назву цю рослину, яку я найбільше люблю, бо росте вона в найкращих куточках, милує людей своєю красою і повертає їм здоров'я». З того часу і пішла назва калина.
         Кущ калини — це не тільки окраса, це й глибокий символ, наша спадщина. Калина — це символ красивої української дівчини,    символ дитини, символ України.                                     

    У народі є такі прислів'я: «Ой рясна, красна в лузі калина, а ще найкраща в батька дитина», «Без верби й калини нема України».

   А як потрібна була калина в народних обрядах! Калиною прикрашали весільний коровай, вінок молодої, вишивали калину на святкових жіночих сорочках.
         Калина звичайна поширена майже по всій країні. Росте вона на луках, берегах річок та ставків, у підлісках. Це невелике дерево або кущ висотою      4 - 5 м із сірою корою та запашними квітами.
         Біля кожної садиби росла ця красуня. За старих часів плоди калини були харчовим продуктом. Запах її свіжих плодів нагадує запах валеріани і яблук водночас, тому вони не кожному до смаку. Але у приморожених ягодах гіркота зменшується. Тушкована в духовці калинова каша чи ягоди, запечені в тісті, були сільськими ласощами. 
        Плоди багаті на цукри та пектини. З них виготовляли чудовий мармелад та желе, вони — гарна приправа до м'ясних страв і добра начинка до пирогів. З ягід калини можна дістати харчовий барвник, а з кори — фарбу, що забарвлює вовну в темно-зелений колір.                      

        Здавна важливе місце відводила калині й медицина. І тепер чи не найкращим засобом від кашлю, застуди, пропасниці є чай з калинових ягід з медом. Ягоди калини посилюють серцеві скорочення, добре впливають на нирки, корисні при склерозі та гіпертонії. Наукова медицина використовує кору калини. Вона має великий набір органічних речовин, які в комплексі здатні звужувати судини. Тому її екстракт — дійовий кровоспинний засіб.   
       Порівняно недавно на луках і узліссях біля наших сіл можна було побачити суцільні калинові гаї. Власне цим і пояснюється те, що в Україні багато населених пунктів з поетичною назвою: Калинове, Калинівка. Є прізвища Калинюк, Калинчук, ім'я Калина.

 

Символіка української писанки

Більшість орнаментів, які дійшли до нас, безперечно, дуже давнього походження, це знаки спілкування наших пращурів з природою, всесвітом, з тим духовним початком, яке керує усім. Ними вони позначували усе довкола, аби оберегти від злої дії і стягнути добру, Божу. Згодом для цього в них витворилася ціла система знаків. Нам, сучасним людям, тепер дуже складно розгадати їх, бо ми не маємо достеменних відомостей про ці вірування давніх українців через брак зафіксованих писемно свідчень. Певні символи часто набували нових значень, які могли витіснити старі або співіснувати з ними; загалом таке накладання значень – як нашарування різних культур – робить той чи інший знак багатозначним, полісемантичним, утруднюючи його конкретне прочитання. Тому розшифровано було лише незначну кількість символічних зображень, решта так і залишається незрозумілим нам оздобленням. Дуже багато подібних знаків є й у вишивці, і в ткацтві, і в розписах на кераміці – тут велике поле діяльності для дослідників. Та все ж зміст деяких з них вдалося розкрити, і про це далі.

Символи, які зображали сонце, були одними з найпоширеніших на всій етнічній території України, а також і у всіх старих цивілізаціях ще з кам’яного віку. Культ сонця був чи не найголовнішим у наших пращурів, оскільки Даждь-бог (сонячний бог) – один з головних у пантеоні язичницьких богіві від нього залежало дуже багато в житті первісних людей. Віра в таємничу силу сонця, страх та пошана до нього існували ще навіть в Середньовіччі. Тому люди так часто малювали на яйцях його символічне зображення, яке мало вигляд кола, восьмираменної зірки, перехрещених ліній із закрученими кінцями, кола з променями. Ці знаки мали свою назву: «ружі», «павуки», «рукави», «дідові рукави». До найстаріших форм зображення сонця належать: «триніг» («тригвер», «тригверт»), подібний до трьох променів, що виходять з однієї точки, із закрученими в один бік баранячими рогами, і які передають ідею триєдиності найвищого божества (у «Слові о полку Ігоревім» сонце «трисвітле», а один із пантеону староруських богів мав назву Троян); хрест та його різновид – знак у вигляді двох перехрещених ліній із заламаними кінцями, який в народі має назву «гачковий хрест», «ламаний хрест» або «чотириніг», «свастя», «свастика», «сварга». Що до останньої, то одразу приходить на гадку ім’я верховного слов’янського бога неба Сварога.

У ранньоземлеробській культурі хрест був знаком бога землі. Сама графема позначала чотири сторони світу, структурно-просторову організацію світу, що більше стосувалася землі: саме за такою схемою будували стародавні міста; хрестом на чотири ділили півсфери яйця. В епоху сонячного культу хрест, що походить від схематичного зображення птаха, – в давніх мітологіях сонце уявлялося птахом, що летить по небу, – став солярним знаком. Але хрест не просто символ сонця, це ідеограма, що передає «уявлення про сонце, яке проходить по небу протягом дня, з’являючись (народжуючись) ранком і виходячи (помираючи) ввечері, щоб завтра знову воскреснути» (5, 100). Християнство лише закріпило значущість хреста в орнаменті.

Вочевидь, хрест (крест) має певний стосунок до процесу видобування вогню, як свідчить А. Голан, принаймні лінгвістичний: укр. кресати означає видобувати вогонь, звідси кресало і всі похідні, що стосуються зброї (кресниця, кресак, кріс); лит. крейес – купальський вогонь; укр. [с]креснути (танути), напевно, пов’язане з воскресати (оживати), словен. крес – день сонцестояння.

Свастя мала таке ж значення, що й хрест; її особливістю була можливість позначати рух за сонцем – добрий, та проти сонця – поганий. Окрім того, ймовірно, що диск із хрестом позначав добу, а зі свастею – рік. Свастя вважалася знаком, що провішував добро, відвертав нещастя, а також впливав на дітонародження, тому писанки з цим хрестом дарували тим, хто не мав дітей.

Восьмираменна зірка, так звана «ружа», могла позначати різні світила. Якщо вона зображалася з двох сторін яйця, то символізувала сонце, коли ж таких знаків було декілька по всьому полю писанки – то зорі. «Ружі» мали дуже різні назви: «бокова рожа», «сторчова рожа», «повна рожа», «шолудива рожа».

З культом сонця був пов’язаний також і культ оленя та коня. За давніми віруваннями, сонце протягом доби перебуває як на небі, так і під землею, і саме олень виносить його вранці на своїх рогах з-під землі на небо. Втім у часи ранньоземлеробської культури вважали, що ця небесна подорож небула добровільною: олень викрав сонце в бога землі, який, проте, убив крадія та повернув свій скарб назад. Подібно як Прометей, він приніс небесний вогонь людям, тому його уявляли благодійником і пов’язували із виникненням землеробства, ремесел, знань. Пізніше ці уявлення було перенесено і на коня.

Шлях, яким олень ніс сонце, пролягав на захід – в країну смерті, звідси виникло вірування, що він має супроводжувати душі померлих у потойбічний світ.

Визначальне значення у житті первісних людей мала вода, і тому не дивно, що дуже багато писанкових орнаментів містять у собі її знак, що виник ще в часи неоліту, – зиґзаґ або хвилясту лінію. Він також позначав Змія – бога земних вод і землі, якому приписували мудрість, безсмертя, лікувальну силу і здатність запліднювати все живе. Й аби народжувалася худоба, роїлися бджоли, вилуплювалася домашня птиця, наші предки молилися до Змія та символічно зображали його на писанках. На території України досі збереглося багато топонімічних назв, пов’язаних із цим культом, наприклад: місто Зміїв, Змієві вали – оборонний вал, що дотепер існує в центральній Україні.

Натрапляємо на писанках й на особливу хвилясту лінію без кінця, яка називається безконечником або кривулькою. Найстаріші зразки безконечника можна побачити на трипільській кераміці часів неоліту (8-4 тис. до X. е.), яку знайшов у 1890 році біля села Трипілля на Київщині археолог Вікентій Хвойка. У різних реґіонах України безконечник має різні варіанти. У східних і центральних областях це великі хвилі, що охоплюють усю писанку, а в західних безконечник, як правило, дрібний і служить для обрамлення основного візерунку. Цьому писанковому орнаменту відповідає образ кривого танцю в пісенній народній творчості (гаївка «Ми кривого танцю йдемо…»).

Крім хвилястої лінії, змію могли позначати також спіраллю або сигмою – знаком у вигляді літери 5.

До символів, що пов’язані з водою, належать і такі, що зображають хмари та дощ. Вони переважно мають вигляд трикутничків з гребінцями або грабельок. Трикутнички можуть бути заштриховані. Деколи біля таких трикутничків є крапочки, що символізують зерно, яке поливає дощ, після чого воно має прорости і дати добрий врожай, – це було своєрідним молінням про небесну вологу.

Знак трикутника багатозначний й, окрім дощу, коли він заштрихований, може означати зоране поле. Таке ж значення мали й ромби та квадрати. Найчастіше вони використовуються на гуцульських та буковинських писанках.

Часто такі геометричні знаки, а також коло, були покриті сіткою, решіткою чи решетом – дуже давньою, ще палеотичною графемою, що позначала богиню неба. Цікаво, що ще в українській декоративній різьбі XV ст. німби на іконах мали решітковий орнамент.

Трикутнички також є на писанках із назвою «сорок клинців». Це справді трикутничків, на які поділена поверхня яйця; вони писані по білому полю, через один або заштриховані, або замальовані у різні кольори. Кожен клинець був присвячений певному виду діяльності людини або явищу природи, наприклад: сонцю, місяцю, зорям, землі, воді, повітрю, оранці садівництву, бджолярству скотарству тощо. При малюванні таких клинців треба було відповідно приговорювати і приспівувати певні гаївки (11, 181-182).

Та первинне значення цього орнаменту, напевно, все ж пов’язане із уявленням про просторовий та часовий поділ: так могли відлічувати якийсь значущий для хлібороба час, ймовірно, час смерті бога родючості, а в християнстві час Великого посту. Згадаймо й про тризну за померлим на сороковий день по смерті. Отже, заштриховані (як правило, знаки землі), і незаштриховані (мають іноді крапку-коло, знак неба) трикутнички мали б позначати ніч та день. Проте таке чергування клинців передає лише ідею часової зміни, і усі клинці є незалежними одиницями рахунку. Крім 40, могло бути 24, 48, 96 клинців.

Якщо виходити лише з писанкового орнаменту, то можна говорити, що в наших предків існував 8-річний календарний цикл: 8 років по 12 місяців дає 96 місяців. Ще краще це видно на писанках, в орнаменті яких фігурують восьмираменні зірки, так звані «ружі»; кожен сигмент зірки позначений або крапками-сонцями, або іншими елементами (яких є, як правило, три або вони трійчасті). У записах Чубинського небо має 8 сфер-облоків: 7 синіх, а восьме справедливе, де сидить на золотому кріслі сам Бог, – червоне (див. 6, 44). Рідше на писанках можна натрапити на шестираменну зірку, яка, за Голаном, є знаком 6-й сторін горизонту. Якщо йти за цією версією, то 8 має означати 4 сторони світу із проміжними варіантами. Так чи інак, але тут йдеться про горизонтальну структуру неба, а вертикальна, за тим же Чубинським, складається із 3 зводів, де відповідно перебувають святі, ангели та Бог. Назва писанки «Семирік» лише підтверджує думку про часовий поділ, вказуючи при цьому на особливу важливість семирічного циклу.

Значущим, напевно, було і чотириріччя, а поділ на 2 відбиває радше уявлення про два світи. Яйце звичайно ділилося на 2, 4, 8 частин. В останніх двох випадках завжди твориться хрест. Класичний поділ півсферок на 4, у середині яких міститься тричленний взір, передає уявлення про семичленну структуру космосу: 4 відповідає просторовому поділові землі та неба, по горизонталі, а 3 – сферам неба, вертикальна модель світу. Водночас у часовому вимірі такий поділ відповідає чотирьом сезонам року із трьома місяцями. Яскравим прикладом такого світобачення є збручанський ідол – Світовид (за В. Гнатюком), ім’я якого по суті можна читати як «той, що бачить світ».

На багатьох писанках є зображення сосонки. Вона, як правило, жовтого кольору і є знаком земної рослинності, а в уяві наших пращурів пов’язувалася також із культом Змія, роль якого полягала у запліднені всього живого жіночої статі. Так само як і безконечник, сосонка на писанках має багато варіантів залежно від етнічних територій України (в карпатському регіоні «смеречка»). До прадавніх рослинних знаків належать завиток (круцьки, «панни») і «баранячі роги» – симетричні завитки, що символізують щорічне відродження рослинності та її родючість.

Особливо дивовижні писанки із зображенням богині Берегині, знаку у вигляді людини з піднятими вгору руками, яких було і дві, і чотири, і шість. Така постава могла творити й дерево – символ богині. «Богиньки» найбільше поширені на Поліссі та Західному Поділлі. Їх переважно називали «жучками», оскільки вони є схематичним варіантом богині, що своєю формою нагадує літеру Ж, рідше – «богинями». Берегиня справді настільки упростилася, що стала просто елементом орнаменту, розчинилася в фантастичних декоративних квітах. Велика богиня – прародителька та володарка неба й всієї живої природи, господиня небесних вод, від якої залежить плідність і родючість. Оскільки Берегиня – це джерело життя і смерті, то зрозуміло, що в «доетичному» світі вона була амбівалентною, двоякою: з одного боку, матір’ю-рожаницею, з іншого – уявлялася злою, безжальною вершителькою людських доль. Із занепадом цього культу божество розпалося на безліч дрібних персонажів нижньої демонології з явно негативними значеннями, як, наприклад, богині, русалки. Втім, у наших степах стоять її родички – скіфські баби.

Ще одним писанковим різновидом зображення Великої богині є композиція з «кучером»: «кучері з гілочками», «кучер з деревом і сонцем», «королева», «княгиня», «півники», «косиці», «качур», «крила». Він дуже схематичний й іноді просто нагадує рослину чи тварину, тому й отримав такі назви.

Домінуючий елемент «кучер» іноді міститься внизу і зображає змію біля ніг богині-дерева і з сонцем угорі – тут Берегиня виразно виступає володаркою неба і землі; в інших варіантах кучер на горі світового дерева, з короною чи дубовими ріжками або з трьома стрілами, іноді він крилатий. Такі писанки, як правило, мають чорне тло і, судячи з назв, головний акцент кладуть на жіночій суті кучера – цариці-змії. Подібною до писанкової є цариця-Яриця в замовляннях, що «на морі, на окіяні, на річці на Ордані», в золотокорому дубі сидить. У багатьох із названих писанок взір подвоєний, твориться ніби дзеркальним відображенням. Оскільки писанка має іконічний характер, така має свідчити про двоякість самої богині, яка є водночас небом та землею, та зимою, добром та злом, життям та смертю (5, 140). У схематичному варіанті таке зображення переходить у перекреслену поперек сигму – S.

До знаків богині неба належить і косий хрест, який часто є перехрещенням сигми і прямої (може переходити у свастю). Поєднання такого косого хреста з прямим (символом бога землі) передавало ідею поєднання чоловічого та жіночого начал як рушія життя.

Широко використовується у писанкових взорах мотив світового дерева. Зображення такого дерева буває різним. Іноді воно подається як невеличка сосонка, біля якої зображають двох оленів – це середній ярус світобудови; часто у вигляді так званого вазона, як правило з листками і квітками, а те, що нібито творить горщик, має форму чотирикутника, ромба або трикутника – символа землі, засіяного крапками-насінням і з рисочками-водою (підземний рівень). Втім якщо зіставити так званий «вазон» із «Берегинею», то виразним стає їх спорідненість. Перехідним варіантом між ними є писанки «соняшник» і «павучки». За народними уявленнями по дереву можна було потрапити на небо та на той світ, де володарює богиня. Найбільш виразним співвіднесенням дерева з жінкою-богинею є український обряд «тополі» чи «куста», який відбувається на Зелені свята. Для цього обирали найстрункішу дівчину, зав’язували їй руки над головою, замаювали, вішали стрічки, намисто, хустки і водили селом, полем, лугом. Зображення «дерева життя» символізує також розвиток роду – батько, мати, дитина, – як правило, це стовбур і три гілочки з листочками або квітками, їх може бути і п’ять – навесні так розвивається дерево: на гілці з’являється новий пагін, який складається з трьох листочків і має вигляд тризубця, звідси ще одна назва такого взору «трохлистник».

До неба, за уявленнями наших предків, можна було піднятися не лише по дереву, а й по драбині, тому «драбинки» часто містяться на писанках із деревцем.

Дуже цікавими є писанки зі стилізованим зображенням руки, які називаються «божа ручка», «рукавичка», «дідові пальці». Ці символи також походять ще з кам’яного віку.

У давнину рука пов’язувалася з владою, їй надавали магічної сили. У вбитого ворога відрубували руку, на знак того, що він позбувся сили. Знак руки міг бути символом присутності бога – оскільки рука є заступником цілості, – отже, і оберегом давніх людей. Відповідно і рукавиця заступала людину, хоча про людину взагалі-то у писанці не йдеться. Існує думка, що цей знак передає ідею сходу сонця.

Такі «руки» є, як правило, трьохпалими або чотирьохпалими. Це можна пояснити тим, що бог-Сонце асоціювався у первісних людей з птахом, і тому відбитком його руки є слід від пташиної лапки. Деякі писанки й мають такі назви: «курячі лапки», «сорочачі лапки». До писанок «із слідами» треба віднести і «ведмежі лапи», які є відгомоном палеолітичного ведмежого культу і належали, втім, радше богові землі, служачи в давніх віруваннях, як і ведмежа голова (яку відрубували), заміщенням у певному ритуалі «всіх ведмедів». Ймовірно, таке ж значення мали «вовчі зуби» та «заячі вушка», «лисячий хвіст». Магічність дії вовчого укусу, можливо, проясниться, якщо пригадати, що вовк – одна з іпостасей бога землі, Змія, а його входження-укус уже в замовляннях мислився як входження в людину зла.

Але треба думати, що такі знаки не відповідають назвам писанок, первинний зміст яких вже забувся, та попри те вони несуть цінну інформацію щодо мислення давніх людей (різні частини тіла тварин є поширеними «об’єктами» замовлянь). Дуже багато є писанок із рослинним орнаментом, які мають назви різних дерев (та їх частин) і квітів: «виноград», «дубові листки», «тульпани», «квітки», «орхідеї», «калиновий лист», «яблоня», «явір». Іноді вони виступають у ролі світового дерева, з допомогою таких писанок намагалися вплинути на добрий врожай. Даруючи писанки з «дубовими листками», рідним та знайомим бажали міцного здоров’я та довголіття. Натомість «березівник», як збірне поняття, мав би зображати священний для поган гай.

Достатньо на писанках і тваринних мотивів: «пташки», «сороки», «рибки», «козлики». У різних випадках вони могли позначати або різні рівні світобудови, або бути атрибутами Берегині й водночас впливати на приплід худоби.

Цікавим елементом, який характерний майже для всієї території України, є «волове око». Дослідник Е. Беняшівський розшифровує його як око бога Велеса, що у віруваннях давніх українців був опікуном худоби, а отже, богом достатку; й тому око, яке зображали двома або трьома концентричними колами, мало пильнувати за господарством.

Образ церкви вже давно вписався в українську народну картину світу.

Храм в пісенно-обрядових піснях виступає замінником хати – земного образу космосу: «Церков складають з трома дверми, Із трома дверми, з чотирма вікни… В одно віконце вой місіць світи, В друге віконце зірничка сяє, В третє віконце зоря зоряє, Йа в то четверте сонце сіяє…» (Гнатюк, Колядкиі щедрівки, І, 1914, с. 192). Писанки із назвами «церковці», «манастирі», «дзвінички», притаманні для карпатського регіону, мають, як правило, тричленну структуру та є, як і світове дерево, центром світобудови.

Окрім малюнку, свою символіку мала у писанках і барва. Це ще один незвіданий для нас світ. Ми можемо вивести загальне архаїчне значення певних кольорів, проте що більше у писанці барв, то важче визначити їх конкретних зміст.

Червона барва – можливо, перший кольоровий символ взагалі – є неоднозначною. Пов’язана із теплою, тілесною символікою крові, вона часто фігурує на писанках як з хто нічною, так і з небесною символікою. «Червоний (красний) колір невипадково зблизився з поняттям красивого, як і з поняттям «ласки», прихильності, тобто любові до навколишнього світу. І «першоестетика», і «першоетика» архаїчного всесвіту початково виростає саме з переживання ладу як найвищої гармонії світу: його форм (краса) і його відносин (добро). Паронімічні пари «красний – ясний», «красний – прекрасний» розкривають цю символіку доброго, прекрасного, світлого, узгодженого і прихильного до людини всесвіту» (18, 168).

З часом червоний повністю закріпив за собою позитивну символіку й став означати радість життя, любов; для молодих – надію на одруження; його стали присвячувати сонцю.

Чорна барва теж особливо сакральна у кольоровому спектрі. І хоча вона найбільш «потойбічна», архаїчне мислення не трактує її цілком негативно, оскільки ще не виробило такого чіткого поділу. Червоно-чорні писанки сприймаються досить гостро й тривожно, «вони бентежать своєю «докосмічною», первісною і позапоцінувальною природою» (18, 270). Без сумніву, так звані «круторога» у вигляді тригверів і з таким поєднанням кольорів позначають не небесне, а земне божество, й виразно у зміїній іпостасі. Дохтонічних належатимуть й зміїні символи на писанках із чорним тлом. Проте варто кольору у них змінитися на червоний, як народне мислення ту ж змійку вже переназве «качуром», бо на відповідному культурному етапі червоний змінив свою символіку.

Жовтий колір означав місяць, зорі, а в господарстві – врожай; блакитний колір – небо, повітря, в магії він означає здоров’я; зелений колір – весну, воскресення природи, багатство рослинного світу; бурий, брунатний – землю, а багатоколірна писанка – родинне щастя, мир, любов, здоров’я, успіх; поєднанням чорного з білим виражали повагу до душ померлих. Ця символіка не є характерною для всіх українських земель, тому що трактування кольору в різних місцевостях могло бути дещо відмінним.

Особливо вирізняються писанки з кольоровими плямами. Якщо вони без символічного малюнку, то називаються крапанками. Крапки і плямки різного кольору в дохристиянській символіці означали зерно, кинуте у землю, яке мало прорости і дати добрий врожай. У християнській символіці вони отримали назву «слези», тобто сльози Матері Божої. Такі писанки переважно червоного кольору, але бувають і різнокольорові. Плямки можна робити і на писанці з візерунком, що надає «пишности та гостроти усьому розписові» (24, 453).

Звичайно, майже уся символіка розкриває поганські корені писанки, але варто потрактувати її по-християнськи, як знаки на ній та й сама писанка стають носіями любові до природи, людей, світу, Бога; новорічне «Сійся, родися…» проростає деревцем на великодньому яйці, а дволика Берегиня стає просто скіфською бабою нашого минулого. Нормальною позицією християнина є тверезе ставлення до таких явищ – знати, розуміти, зберігати, не руйнуючи того тонкого духовного містка, який єднає нас у часі та просторі. Не розбиймо відбитки наївного минулого, передаймо далі як світлини дитинства нашої душі.

Посівальні пісні

Сію, сію, посіваю,
З Новим роком вас вітаю!
Щоб ви Пане Господарю,
були такі чисті,
як наші святки Пречисті.
Щоб були такі красні,
як наше сонце ясне!
Щоб були такі величні,
як наш хліб пшеничний!

***
Сієм вам від вашого порога,
Щоб завжди була вам щаслива дорога!
Сієм вам від вашого віконця,
Щоб завжди сіяло яскраво сонце!
Сієм вам по всій оселі,
Щоб завжди ви були в ній веселі!
Сієм, сієм, посіваєм,
З Новим Роком вас вітаєм!

***

Сію, сію, засіваю!
На добро я уповаю!
Ось пшеничка і пшоно,
Щоб кохання тут цвіло!
Ось горох і чечевиця,
Щоб всміхались ваші лиця.
Гречки, ячки вам і рису,
Рік Новий щоб не барився,
А приніс у вашу хату
Все, що можна лиш бажати!

***
Сію, вію, посіваю,
З Новим Роком Вас вітаю!
Щоб усі були здорові,
Щоб доїлися корови,
Щоб в хліву були телята,
Свині, гуси, сало, м’ясо,
І копченії ковбаси!
Щоб господар був дбайливий,
Не пиячив здуру,
Щоби діти не хворіли,
Добре неслись кури!
Щоб онуки щебетали милі та хороші,
А у жінки в гаманці завжди були гроші.
Щоб ніколи і ні в кого не боліла спина…
А мені за цю сівалку дайте щось в корзину!
Будьте завжди при здоров’ї, веселі, завзяті!
Щоб вареники в сметані завжди були в хаті.

***

Сію, сію, посіваю,
З Новим роком вас вітаю!
Зичу щастя, гаразди,
Щоб не було в вас біди!
Ані вітру на загаті,
Ані сварки в вашій хаті!
Щоби каші все готові
Їли діти все здорові!
Щоби вам була з них втіха,
А на мені – грошей півміха!
Сійся, родися
Жито-пшениця,
Та всяка пашниця!
Знизу коріниста,
Зверху колосиста,
А полі – мед з житом,
А у домі – все з добром!
Христос ся рождає!

***

Нас послав Святий Василь
Засівати в заметіль
Й особливий дав наказ,
Щоб засіяли і в вас!
Ще й навчив казати так:
“На кохання сієм мак,
Сієм жито на добро,
А для сміху ось пшоно,
На здоров’я вам овес,
Щоб був кріпкий рід увесь.
А від заздрісних осіб
Сієм вам пшеницю-хліб!”
Сієм, сієм, засіваєм,
З Новим роком вас вітаєм!

***

Сієм, сієм, посіваєм,
Щастя-долі вам бажаєм!
У щасливій вашій хаті,
Щоб ви всі були багаті,
Щоб лежали на столі
Паляниці немалі,
Щоб були у вас ковбаси,
Молоко і сало, й м’ясо,
І млинці, і пиріжки,
І пухнасті пампушки.
Щоб були ви в цій оселі
І щасливі, і веселі!
З старим Новим роком вас!

Щедрівки українською мовою: 

"Щедрик" 
Щедрик, щедрик, щедрівочка, 
Прилетіла ластівочка, 
Стала собі щебетати, 
Господаря викликати: 
– Вийди, вийди, господарю, 
Подивися на кошару, 
Там овечки покотились, 
А ягнички народились. 
В тебе товар весь хороший, 
Будеш мати мірку грошей. 
Хоч не гроші, то полова, 
В тебе жінка чорноброва. 
Щедрик, щедрик, щедрівочка, 
Прилетіла ластівочка. 

*** 

Як ходили ми бродили, 
То щедрівочку зустріли. 

З нею ми прийшли до хати, 
Тож дозвольте щедрувати! 

Щастя, радості, достатку, 
В охорону — ангелятко! 

Хай приходять до оселі 
Друзі вірні і веселі, 

Море сміху і любові. 
Щоб усі були здорові! 
                                          Л. Пінчук 

*** 

В щедрий вечір, в Новий рік 
Ми вітаємо усіх! 
Діти хай у Вашім домі 
Будуть вік увесь здорові, 
Господиня хай радіє, 
А господар має втіху: 
В новий рік добро, надіє, 
Хай приспить щедрівка лихо. 
В Щедрий вечір щедрівонька, 
Прилетіла ластівка. 
Гарну пісню заспівала, 
Всій землі защедрувала. 

Ми почули голос птиці, 
Пісню з нею заспівали. 
Приготуйте нам гостинці, 
Щоби Вам защедрували. 

В щедрий вечір, в Новий рік 
Ми вітаємо усіх! 
Будьте щедрі та багаті, 
Пісня хай дзвенить у хаті. 
Господиня, наче квітка, 
А господар, ніби сокіл, 
І такі ж хороші дітки! 
З Новим Щастям! З Новим Роком! 
Я щедрівочку свою 
Добрим людям роздаю, 
Ви її усім співайте, 
Всюди радість засівайте. 

В щедрий вечір, в Новий рік 
Ми вітаємо усіх! 
Будьте здорові, щасливі й багаті! 
Хай пісня чудова лунає на святі! 

*** 

Прийшли щедрувати 
До вашої хати. 
Щедрий вечір, 
Добрий вечір. 

Тут живе господар – 
Багатства володар. 
Щедрий вечір, 
Добрий вечір. 

А його багатство – 
Золотії руки. 
Щедрий вечір, 
Добрий вечір. 

А його потіха – 
Хорошії діти. 
Щедрий вечір, 
Добрий вечір. 

*** 

Ой сивая та і зозуленька 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на здоров’я! 
Усі сади та і облітала, 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на здоров’я! 
А в одному та і не бувала. 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на здоров’я! 
А в тім саду три тереми: 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на здоров’я! 
А в першому — красне сонце, 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на здоров’я! 
А в другому — ясен місяць, 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на здоров’я! 
А в третьому — дрібні зірки. 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на здоров’я! 
Ясен місяць — пан господар, 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на здоров’я! 
Красне сонце — жінка його, 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на здоров’я! 
Дрібні зірки — його діти. 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на здоров’я! 

*** 

В нашій Україні 
Свято гарне є! 
Це Щедрівка з сином 
Щедриком іде! 

Віхола танцює 
З Щедриком вгорі, 
І Щедрівку чути 
В кожному дворі! 

Весь народ радіє, 
Пісеньки співа. 
В тих піснях лунають 
Чарівні слова. 

На добро, достаток, 
Щастя та любов 
Шле благословіння 
Чудо-дзвін церков! 

Панував завжди щоб 
В Україні мир, 
Землю нашу рідну 
Бог благословив!

Колядки для дітей

На синім небі 
Зіронька стала, 
По всій Вкраїні 
Звістку подала. 

Що в Віфлеємі, 
В стайні низенькій, 
Дитя родилось — 
Ісус маленький. 

Ісус родився, 
Ручки складає, 
Всіх засмучених 
Радо вітає. 

Тож перестаньте 
Вже сумувати, 
Вкраїнські хлопці, 
Гожі дівчата. 

Дівчата й хлопці, 
Всі поклонімся, 
В добрій надії 
Богу молімся. 

Щоб ми діждали 
Кращої долі, 
Щоб розквітали, 
Як квітки в полі. 

Маленький Ісусик не спить, не дрімає, 
Своїми руками усіх обіймає — 
І нашу хатину, і нашу родину, 
І всю Україну. 
Христос ся рождає! 
                                             М.Влад 

*** 

На небі зірка ясна засяла, 
Світ любим сяйвом сповила, 
Хвиля спасення нам завитала, 
Діва днесь Сина зродила, 
Щоб землю з небом в одно злучити. 
Христос родився! Cлавіте! 

В біднім вертепі, в яслах на сіні, 
Спочив Владика, Цар світу, 
Браття, до нього спішім всі нині, 
Нашого жде Він привіту. 
Спішім любов’ю його зігріти. 
Христос родився! Cлавіте! 

Благослови нас, наш любий Христе, 
Зло побідити силу дай, 
Засій в серцях нам бажання чисте 
Міцно любити рідний край, 
Щоб Україна могла радіти. 
Христос родився! Cлавіте! 
                                                  Віктор Матюк 

*** 

3 Ангел Божий із небес 
Радість нам звіщає днесь, 
Що в Вифлеємі Бог воплотився, 
Там у вертепі Він появився 
Бідним пастирям. 

Тож спішім у Вифлеєм, 
Де у яслах Божий Син 
Народився з Діви Марії, 
Непорочної Лелії 
На спасеннє нам. 

Там віддаймо честь Йому, 
Заспіваймо піснь отсю: 
Слава во вишних вічному Богу 
Отцю і Сину, Духу Святому, 
А на земли мир! 

О Дитятко, Спасе наш! 
Глянь ласкаво днесь на нас. 
Освободи нас з тяжкої неволі, 
Дай дочекати ліпшої долі 
З Рождеством Твоїм. 

В Вифлеємі новина, 
Діва Сина породила, 
Породила в благодати, 
Непорочна Діва Мати, 
Марія. 

Положила на сіні, 
В Вифлеємській яскині. 
Йосиф Діву потішає, 
Повивати помагає 
Марії. 

Серед темної ночі 
Ясне світло б’є у очі. 
Ясна зоря засвітила, 
Де дитятко породила 
Марія. 

І ми також спішімо, 
Богу дари принесімо. 
У покорі прибігаймо, 
Сином Божим все благаймо 
Марію. 

*** 

Час радости, веселости 
Світу настав нині, 
Же Бог Вічний, Безконечний, 
Родився од Діви. 
Прийшов на cвіт сам Бог. 
Народився убог. 
Не в багатих царських палатах, 
Яко мог. 

Час радости, веселости 
Світу настав нині, 
Же Бог Вічний, Безконечний, 
Родився од Діви. 
В місті Вифлеємі, 
В яселках на сіні 
Лежить мале пахолятко 
На зимі. 

*** 

Темної ночі 
Зорі засяли, 
Ангели людям 
Радість звіщали. 

У Вифлиємі, 
В стайні, на сіні, 
Христос родився 
Всім на спасіння! 

Люди, радійте, 
Христа вітайте, 
Божому Сину 
Славу віддайте! 

Слава на небі 
Богу святому, 
На землі спокій 
Роду людському 
                                          К. Перелісна 

*** 

Ой на річці, на Йордані, 

Там Пречиста ризи прала, 
Свого сина сповивала, 
На ялині колихала. 
Прилетіли три янголи, 
Взяли Христа під небеса. 
Всі небеса розтворилися, 
Всім святим поклонилися. 

*** 

Коляд, коляд ,коляда 
У віконце загляда. 
У різдвяну світлу нічку 
Запали на радість свічку. 
Коляду поклич до хати, 
Щоб Ісуса привітати. 
Люди добрі, колядуйте, 
Сина Божого шануйте! 

                                                       О. Роговенко