Пам'ятаємо... Не забудемо...
Голодомор
1932–1933 років — акт геноциду українського народу, здійснений вищим
керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках, шляхом організації
штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат у
сільській місцевості на території Української СРР та Кубані переважну більшість
населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого
керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним,
розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху які не
хотіли підкорятися більшовикам, спецоперація фізичного винищення українських
селян, з метою розмиття етнічного українського кордонну і заселення спустошених
етнічних українських земель чужинцями з території інших республік СРСР.
Українців сплановано виморювали голодом на їхній етнічній території.
Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування в українських селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства українських селян голодом у мільйонних масштабах у східній і центральній Україні , при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та навіть здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору.
Попри те, що дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як масове вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, знало про факти загибелі людей від голоду.
16 лютого 1933 року, коли в результаті насильної конфіскації зерна і продовольства багато тисяч селян почали вмирати з голоду, на місця надійшла директива: «Категорично заборонити будь-яким організаціям вести облік випадків смерти на грунті голоду, окрім органів ДПУ». Сільрадам які контролювалися російськими більшовиками було дане розпорядження при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, у 1934 році надійшло нове розпорядження: усі книги про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки відіслати до спецчастин і знищити.
31 серпня 1933 року побачила світ постанова РНК СРСР «Про переселення на Кубань, Терек та Україну». Запропоновано Всесоюзному переселенському комітету при РНК СРСР терміново організувати до початку 1934 року переселення в Україну з різних регіонів СРСР 15-20 тисяч сімей, а на Кубань і Терек не менше 10 тис. сімей.
-----
Передумови Голодомору.
З відомих на наш час документів випливає висновок про свідому організацію керівництвом Радянської Росії (рос. Советской России, пізніше — СССР) винищення голодом саме українців, українського селянства. Голод організовувався на всіх українських етнічних землях, а не лише в межах УРСР. Організаційні дії та відкритий грабунок селян більшовиками, який спричинював голод серед селянства, з застосуванням війська були розпочаті не пізніше 1920 року, з часу, коли Україна була, як зараз відверто пишуть, — «завоевана Красной армией в 1920». І першими організаторами і керівниками цих дій були В. Ульянов-Ленін і Л. Бронштейн.
У 1930 році генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін дав поштовх новій хвилі колективізації в СРСР. У квітні того року було прийнято Закон про хлібозаготівлі, згідно з яким українські селяни мусили здавати державі від чверті до третини зібраного збіжжя. Тим часом, внаслідок Великої депресії ціни на сільськогосподарську продукцію на Заході стрімко впали. Радянський Союз став на порозі економічної кризи, адже довгострокових позик йому ніхто не давав, вимагаючи визнати за собою борги Російської імперії. Щоб заробити валюту, було вирішено збільшити обсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, з колгоспів і у селян під приводом розстрілу забирався майже весь урожай, що мотивувало селян відмовлятися від праці на землі, спричинило бунти і породило масову неконтрольовану урбанізацію.
27 серпня з Москви надійшла телеграма заступника голови Комітету заготівель при РПО СРСР М. Чернова керівникам заготівельних організацій УСРР про негайне відвантаження з України зерна для млинів, які забезпечували борошном північні райони СРСР. Того ж дня прийшла телеграма заступника голови РПО В. Куйбишева до ЦК КП(б)У про необхідність прискорення відвантаження зерна з України на експорт.
------
Впродовж десятиліть масове вбивство людей на східній Україні штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати.
У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни світу офіційно визнали Голодомор - геноцидом українського народу, спрямованим на знищення українців. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2015 року, 80% громадян України вважають Голодомор геноцидом.
2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав вищих керівників СРСР та УСРР, а саме генерального секретаря ЦК ВКП(б), секретарів ЦК ВКП(б) Лазара Мойсейовича Кагановича та Павла Постишева, голову Раднаркому СРСР В'ячеслава Молотова, генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, голову Раднаркому УРСР Власа Чубара, та інших.
У листопаді 2003 року 58-ма сесія Генеральної асамблеї ООН ухвалила «Спільну заяву з нагоди 70-ої річниці Голодомору 1932–1933 років», де він визнавався національною трагедією українського народу. За ухвалення Спільної заяви проголосували 64 держави-члени ООН. 23 жовтня 2008 року Європарламент визнав Голодомор в Україні злочином проти людства і висловив співчуття українському народу.
Геноцидом українського народу Голодомор визнають католицька церква, Константинопольська православна церква, Українська православна церква — Київський патріархат, Українська православна церква (Московського патріархату) та Українська автокефальна православна церква.
"А наказ — убити голодом селян в Україні на Дону, на Кубані, убити з малими дітьми... Вони шукали зерно, неначе не хліб це, а бомби, кулемети. Землю штрикали багнетами, шомполами, всі погреби перекопали, всі підлоги повиламували, у городах шукали. Вдень і вночі підводи скрипіли, пил над усією землею висів, а елеваторів не було, зсипали на землю, а навколо вартові ходять. Зерно до зими від дощу намокло, горіти стало — забракло в радянської влади брезенту мужицький хліб прикрити.
А коли ще з сіл везли зерно, навколо пил піднявся, все в диму: і село, і поле, і місяць уночі. Один із глузду з'їхав: горимо, небо горить, земля горить! Кричить! Ні, небо не горіло, це життя горіло ... Пішов селами суцільний мор. Спершу діти, старі, потім середній вік... "
-------
Реакція на трагедію за межами Радянського Cоюзу
17 грудня 1932 рік відбувся замовний напад комуністів на кількатисячну маніфестацію українців в Чикаго, США проти організованого радянською Росією голоду в підрадянській Україні.
Українці за кордоном СРСР зверталися із протестами до Ліги Націй, до урядів різних держав:
27 вересня 1933 р. представник Уряду УНР в еміграції Олександр Шульгин звернувся до 14-ї Асамблеї Ліги Націй з листом, у якому приверталася увага світової спільноти до голоду в Україні.
На знак протесту проти дій уряду СРСР та щоб привернути увагу світової громадськості до трагедії східної України, Організація Українських Націоналістів організувала замах на консула СРСР у Львові. Виконати вирок ОУН зголосився 19-річний гімназист Микола Лемик. 21 жовтня (22 жовтня) 1933 року він застрелив начальника канцелярії консулату СРСР у Львові Олексія Майлова (емісара ГПУ, і особистого представника Й. Сталіна). Негайний суд який відбувся в жовтні-листопаді 1933 року засудив Лемика до смертної кари. Через деякий час смертну кару було замінено на довічне ув'язнення.
Керівництво ВКП(б) та уряд СРСР відхиляли будь-яку гуманітарну допомогу з-за кордону в радянські українські землі. На звернення Української торговельної організації Польщі, Галичини і Волині «Центроспілка» до радянського консула який перебував у Львові з пропозицією дозволити відправити з польської Галичини гуманітарну допомогу голодним людям Радянської України мільйон центнерів зерна, за кілька днів із Москви надійшла категорична відмова. Багато людей із заходу провозили гуманітарну допомогу людям через кордон на схід у якості контрабанди.
--------
За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України демографічні втрати України внаслідок Голодомору 1932–1933 роках становлять близько 4,5 млн українців, в тому числі 3,9 млн. — втрати, пов'язані із надсмертністю, а ще 600 тисяч — з дефіцитом народження.
Згідно з дослідженнями Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України в містах східного регіону України загинуло 800 тисяч дітей. Серед сільського населення від голоду загинуло 594 тисячі українських дітей. Лише за п'ять місяців! 1933 року (з березня до липня) в Україні загинуло стільки ж людей, скільки померло за п'ять років!
За даними науково-демографічної експертизи НАН України загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.
Українців сплановано виморювали голодом на їхній етнічній території.
Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування в українських селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства українських селян голодом у мільйонних масштабах у східній і центральній Україні , при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та навіть здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору.
Попри те, що дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як масове вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, знало про факти загибелі людей від голоду.
16 лютого 1933 року, коли в результаті насильної конфіскації зерна і продовольства багато тисяч селян почали вмирати з голоду, на місця надійшла директива: «Категорично заборонити будь-яким організаціям вести облік випадків смерти на грунті голоду, окрім органів ДПУ». Сільрадам які контролювалися російськими більшовиками було дане розпорядження при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, у 1934 році надійшло нове розпорядження: усі книги про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки відіслати до спецчастин і знищити.
31 серпня 1933 року побачила світ постанова РНК СРСР «Про переселення на Кубань, Терек та Україну». Запропоновано Всесоюзному переселенському комітету при РНК СРСР терміново організувати до початку 1934 року переселення в Україну з різних регіонів СРСР 15-20 тисяч сімей, а на Кубань і Терек не менше 10 тис. сімей.
-----
Передумови Голодомору.
З відомих на наш час документів випливає висновок про свідому організацію керівництвом Радянської Росії (рос. Советской России, пізніше — СССР) винищення голодом саме українців, українського селянства. Голод організовувався на всіх українських етнічних землях, а не лише в межах УРСР. Організаційні дії та відкритий грабунок селян більшовиками, який спричинював голод серед селянства, з застосуванням війська були розпочаті не пізніше 1920 року, з часу, коли Україна була, як зараз відверто пишуть, — «завоевана Красной армией в 1920». І першими організаторами і керівниками цих дій були В. Ульянов-Ленін і Л. Бронштейн.
У 1930 році генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін дав поштовх новій хвилі колективізації в СРСР. У квітні того року було прийнято Закон про хлібозаготівлі, згідно з яким українські селяни мусили здавати державі від чверті до третини зібраного збіжжя. Тим часом, внаслідок Великої депресії ціни на сільськогосподарську продукцію на Заході стрімко впали. Радянський Союз став на порозі економічної кризи, адже довгострокових позик йому ніхто не давав, вимагаючи визнати за собою борги Російської імперії. Щоб заробити валюту, було вирішено збільшити обсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, з колгоспів і у селян під приводом розстрілу забирався майже весь урожай, що мотивувало селян відмовлятися від праці на землі, спричинило бунти і породило масову неконтрольовану урбанізацію.
27 серпня з Москви надійшла телеграма заступника голови Комітету заготівель при РПО СРСР М. Чернова керівникам заготівельних організацій УСРР про негайне відвантаження з України зерна для млинів, які забезпечували борошном північні райони СРСР. Того ж дня прийшла телеграма заступника голови РПО В. Куйбишева до ЦК КП(б)У про необхідність прискорення відвантаження зерна з України на експорт.
------
Впродовж десятиліть масове вбивство людей на східній Україні штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати.
У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни світу офіційно визнали Голодомор - геноцидом українського народу, спрямованим на знищення українців. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2015 року, 80% громадян України вважають Голодомор геноцидом.
2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав вищих керівників СРСР та УСРР, а саме генерального секретаря ЦК ВКП(б), секретарів ЦК ВКП(б) Лазара Мойсейовича Кагановича та Павла Постишева, голову Раднаркому СРСР В'ячеслава Молотова, генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, голову Раднаркому УРСР Власа Чубара, та інших.
У листопаді 2003 року 58-ма сесія Генеральної асамблеї ООН ухвалила «Спільну заяву з нагоди 70-ої річниці Голодомору 1932–1933 років», де він визнавався національною трагедією українського народу. За ухвалення Спільної заяви проголосували 64 держави-члени ООН. 23 жовтня 2008 року Європарламент визнав Голодомор в Україні злочином проти людства і висловив співчуття українському народу.
Геноцидом українського народу Голодомор визнають католицька церква, Константинопольська православна церква, Українська православна церква — Київський патріархат, Українська православна церква (Московського патріархату) та Українська автокефальна православна церква.
"А наказ — убити голодом селян в Україні на Дону, на Кубані, убити з малими дітьми... Вони шукали зерно, неначе не хліб це, а бомби, кулемети. Землю штрикали багнетами, шомполами, всі погреби перекопали, всі підлоги повиламували, у городах шукали. Вдень і вночі підводи скрипіли, пил над усією землею висів, а елеваторів не було, зсипали на землю, а навколо вартові ходять. Зерно до зими від дощу намокло, горіти стало — забракло в радянської влади брезенту мужицький хліб прикрити.
А коли ще з сіл везли зерно, навколо пил піднявся, все в диму: і село, і поле, і місяць уночі. Один із глузду з'їхав: горимо, небо горить, земля горить! Кричить! Ні, небо не горіло, це життя горіло ... Пішов селами суцільний мор. Спершу діти, старі, потім середній вік... "
-------
Реакція на трагедію за межами Радянського Cоюзу
17 грудня 1932 рік відбувся замовний напад комуністів на кількатисячну маніфестацію українців в Чикаго, США проти організованого радянською Росією голоду в підрадянській Україні.
Українці за кордоном СРСР зверталися із протестами до Ліги Націй, до урядів різних держав:
27 вересня 1933 р. представник Уряду УНР в еміграції Олександр Шульгин звернувся до 14-ї Асамблеї Ліги Націй з листом, у якому приверталася увага світової спільноти до голоду в Україні.
На знак протесту проти дій уряду СРСР та щоб привернути увагу світової громадськості до трагедії східної України, Організація Українських Націоналістів організувала замах на консула СРСР у Львові. Виконати вирок ОУН зголосився 19-річний гімназист Микола Лемик. 21 жовтня (22 жовтня) 1933 року він застрелив начальника канцелярії консулату СРСР у Львові Олексія Майлова (емісара ГПУ, і особистого представника Й. Сталіна). Негайний суд який відбувся в жовтні-листопаді 1933 року засудив Лемика до смертної кари. Через деякий час смертну кару було замінено на довічне ув'язнення.
Керівництво ВКП(б) та уряд СРСР відхиляли будь-яку гуманітарну допомогу з-за кордону в радянські українські землі. На звернення Української торговельної організації Польщі, Галичини і Волині «Центроспілка» до радянського консула який перебував у Львові з пропозицією дозволити відправити з польської Галичини гуманітарну допомогу голодним людям Радянської України мільйон центнерів зерна, за кілька днів із Москви надійшла категорична відмова. Багато людей із заходу провозили гуманітарну допомогу людям через кордон на схід у якості контрабанди.
--------
За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України демографічні втрати України внаслідок Голодомору 1932–1933 роках становлять близько 4,5 млн українців, в тому числі 3,9 млн. — втрати, пов'язані із надсмертністю, а ще 600 тисяч — з дефіцитом народження.
Згідно з дослідженнями Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України в містах східного регіону України загинуло 800 тисяч дітей. Серед сільського населення від голоду загинуло 594 тисячі українських дітей. Лише за п'ять місяців! 1933 року (з березня до липня) в Україні загинуло стільки ж людей, скільки померло за п'ять років!
За даними науково-демографічної експертизи НАН України загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.
